Ісус Христос Цар Всесвіту

Історія Урочистості Христа Царя Всесвіту 

Енцикліка Пія ХІ "Quas-Primas"

 

 «Дана мені всяка влада на небі й на землі» (Mт. 28,18)

11 грудня 1925 року Святіший Отець Пій ХІ енциклікою “Quas Primas” встановив свято Ісуса Христа Царя. Цим самим Папа пригадав про належне місце Христа у житті окремих людей, суспільств та держав, а також остерігав перед страшними наслідками для народів, які детронізували Христа і не рахуються з Ним при встановленні державних законів. Чому такі важливі і актуальні слова Пія ХІ у наш час, коли, як сказав Слуга Божий Йоан Павло ІІ – Європа та світ пориваються жити так, ніби Бог не існував і не зобов’язували Його закони. Кому вигідно, щоб Христос не займав центрального місця у суспільному житті? Як далеко сучасний світ віддалився від ідеалу Христового Царства? Які будуть наслідки цього?

Сучасний світ та його Цар

Ісус Христос є Царем Всесвіту – це очевидна правда, яку повинен прийняти і розважати у своєму серці кожен християнин. З неї виникають дуже конкретні висновки, які повинні приносити плоди у нашому житті, у житті наших родин, суспільств і цілих держав. Сьогодні, коли багато хто хотів би звести релігію до ролі приватних набожних практик, а єдиним зовнішнім виявом нашої відданості Христові мала б бути максимальна участь у молебнях, треба замислитись, як на практиці має виглядати наше підданство Христу Царю і наскільки далеко ми сьогодні відійшли від Його Царства.

Христос Цар, як вчить св. Кирило Олександрійський: Владарює над усім сотворінням не через зовнішній примус, але силою своєї істоти і суті. Звідси висновок, пише Пій ХІ, що Христові належить поклоніння від людей і від ангелів не тільки як Богу, але і як Людині. Це означає, що Його влада поширюється не лише на Небесну Вітчизну, до якої прямуємо, але і на цей світ, на всіх людей і на всі справи цього світу. Далі Папа пише: «(…)Тут немає жодної різниці між індивідами, родинами чи державами, тому що люди об’єднані у суспільство підлягають владі Христа тією ж мірою, що й окремі індивіди (…) Він є причиною успіху і правдивого щастя як для окремих громадян, так і для держави. Пій ХІ, стверджуючи цю правду, згадує слова св. Августина, який вчить, що джерелом щастя для держави не може бути інше джерело, ніж для людини, «тому що держава, це ніщо інше, як злагоджена група людей». (св. Августин, Лист до македонців, розд. 3).

Ніхто не може ігнорувати та піддавати сумніву цю владу, бо це загрожує страшними наслідками. Болісним підтвердженням цієї правди є сьогоднішній стан суспільств, які у минулому були християнськими, а сьогодні, покидаючи свою віру та детронізуючи Бога, відчувають на собі наслідки відступництва. Пише про це Йоан Павло ІІ: « Однією з причин згасання надії є намагання нав’язати людям антропологію без Бога і без Христа. Такий тип мислення призвів до того, що людину стали вважати «абсолютним центром дійсності, по суті примушуючи її, всупереч природі речей, зайняти місце Бога і забути про той факт, що не людина створює Бога, а Бог створює людину. Забувши про Бога, людина стала покинутою» і тому «не треба дивуватися, якщо в цьому контексті відкрився широкий простір для нігілізму у площині філософії, релятивізму в площині теорії пізнання і моральності, прагматизму і навіть цинічного гедонізму у структурі щоденного життя». Європейська культура схожа на «мовчазне відступництво» ситої людини, що живе так ніби Бога немає».

Саме тому, що сучасні суспільства ігнорують Бога, вони стають жертвами «князя цього світу» - сатани, який за всяку ціну прагне зайняти місце Христа і очікує у своїй гордині, що люди йому служитимуть. На жаль це діагноз сучасного стану людства. Незважаючи на великі зусилля в боротьбі за права людини, це не приносить інші плоди, ніж бруталізація життя, ріст злочинності і збочень, легалізація гомосексуалізму та інші блюзнірства, які все частіше кидають проти Єдиного Царя і Господа.

Всі зусилля в боротьбі за мир, який дає світ, а не Христос, заздалегідь приречені на невдачу. Про це застерігав Пій ХІ : «…коли ми роздумували про головні причини тих нещасть, що гнітять людей, ми відкрито вказали на ураган зла, який охопив світ. І не тільки тому, що багато людей відкинули Христа і Його пресвятий закон з власних звичаїв – приватного, родинного і публічного життя, але й тому, що поки індивіди і держави уникатимуть і заперечуватимуть владу Спасителя, надія на постійний мир між народами у майбутньому навряд чи з’явиться. І дійсно слова Папи виявилися пророчими. Світ не лише не змінився на краще, але через відкидання свого Царя з кожним днем щораз більше занурюється в огиду своїх гріхів. Не допомагають навіть амбітні людські старання, що мають на меті побудову Раю на землі, але які водночас відкидають Єдиного Спасителя і Царя разом з Його Святим Хрестом. Всі ці старання стають нічим іншим, як небезпечними утопіями, що тягнуть щораз більшу кількість душ до пекла. Так відбувається тому, що людина вирішила жити без Бога і без Його законів. Чи Господь, з огляду на це відступництво, буде байдужим і дозволить, аби все більша кількість душ прямувала до загибелі?

Дорога порятунку…

Маленька Гіацинта, що разом з Франциском у 2000 році була винесена на вівтар Йоаном Павлом ІІ , говорила про те, що передала їй Матір Божа Фатимська: « Божа Матір сказала, що на світі є багато воєн і незгоди. Війни є нічим іншим як карами за гріхи світу. Матір Боже вже не може стримати караючої десниці Свого Улюбленого Сина, що зависла над світом».

З часу об’явлення Божої Матері у Фатимі і понтифікату папи Пія ХІ, коли Папа такими драматичними словами описав тогочасну ситуацію, моральна деградація світу значно посилилась. Те, про що застерігала блаженна Гіацинта – сьогодні стало фактом: « Прийдуть моди, які будуть дуже ображати Господа Ісуса» і далі «Є багато родин – таких, що не подобаються Господові і не є з Ним». Стан цієї деградації охарактеризував Ісус Христос в об’явленнях Розалії Целякувні у 1938 році: «Дитино моя! За гріхи та злочини (згадуючи про вбивства та розпусту), що чинять люди на всьому світі, Господь пошле страшну кару. Божа справедливість не може більше зносити ці злодіяння. Встоять лише ті держави, в яких буде царювати Христос. Якщо ви хочете рятувати світ, треба провести Інтронізацію Найсвятішого Ісусового Серця у всіх державах і народах цілого світу». Виразно Христос домагається визнання Його царської влади не тільки в людських серцях, але у житті цілих суспільств і держав: « Треба зробити все, щоб Інтронізація відбулася. Це останнє зусилля Любові Христа на ці останні часи.! Польща не загине, коли прийме Христа за Царя у повному значенні цього слова; якщо підпорядкується Божому законові, закону Його Любові. Інакше, Моя дитино, не встоїть (…). Засвідчую тобі, Моя дитино, ще раз, що тільки ті держави не загинуть, які будуть віддані Ісусовому Серцю через Інтронізацію, які визнають Його своїм Царем і Господом».

У книзі Єви Хантер «Історія культу Найсвятішого Ісусового Серця» знаходимо пояснення значення слова інтронізація. Авторка стверджує: «Хоча Намісник Христа, папа Леон ХІІІ посвятив Божому Серцю увесь людський рід, однак важливо, щоб кожна людина особисто визнала царювання Бога. Виражаємо це через так званий акт інтронізації. Слово «інтронізація» означає впровадження когось на трон. Енцикліка «Annum Sacrum» вплинула на поширення ідеї суспільного панування Христа Царя. Різні середовища почали складати публічне визнання віри, розміщуючи одночасно на почесному місці (як на троні) образ Ісусового Серця. З того часу він ставав зовнішнім знаком, що дана школа, інституція, військова формація, визнає беззаперечну владу Царя Любові і зобов’язується жити згідно з Його законом. Цим урочистостям завжди товаришує акт посвячення Ісусовому Серцю. Групові посвячення проводить влада, якій належить право промовляти і діяти від імені даної групи».

Єдина надія …

Христос Цар та Його Царювання це наша надія. В Ньому, через Нього та для Нього все має свою мету, остаточну і єдину. Його царювання вже у цьому світі дає справжній мир, про який Пій ХІ пише: «Якщо люди визнають як у приватному, так і у публічному житті царську владу Христа, тоді всі верстви суспільного життя будуть пронизані невимовними благодатями справедливої свободи, порядку і спокою, згоди та миру. Не осягнемо миру без благодаті Христа. Як вже згадувалося, влада Христа поширюється не лише на Царство Небесне, але також пов’язана з пануванням над дочасними справами, це видно виразно у всіх цитованих нами висловлюваннях пап. Однозначно це підкреслюють слова Пія ХІ: «Дуже помилявся б той, хто б відмовив Христу-Людині у владі над будь-якими дочасними справами, коли Він від Отця отримав необмежене право над створіннями так, що все піддане Його волі».

У цьому контексті ясним є також той факт, що влада Христа простягається на цілий світ не інакше як через Святу Церкву, яку Він заснував і Головою якої є. Від місця Церкви у суспільному житті залежить, чи Христос Цар отримає належну собі честь і славу як монарх – Цар царів і Князь – князів.

Від правителів і цілих країн Святіший Отець Леон ХІІІ домагався в ім’я дочасної і вічної влади Христа Царя, того особливого пошанування Церкви та її влади: «Святим повинно бути для правителів Ім’я Господнє, а головним їх обов’язком є огортати релігію своєю прихильністю, підтримувати повагою, щитом законодавства захищати, і не встановлювати нічого, щоб принесло шкоду для її недоторканих прав (…). Отже, держава, що для загального добра встановлена, повинна у такий спосіб служити дочасному благополуччю, щоб осягнення найвищого блага, не тільки не мало жодних перешкод, але і держава згідно своїх можливостей, полегшувала його осягнення. Для цього, насамперед, необхідно піклуватися про святість та цілісність релігії, яка єднає людину з Богом».

Все навколо Христа

Це споконвічне старання Святої Церкви, щоб світ складав неустанну честь своєму Цареві – не просто мрія. Неодноразово в історії християнства, коли людство наближалося до свого Царя та складало Йому належну шану і довіру, воно отримувало в нагороду прекрасні плоди цивілізаційного розвитку цілих суспільств і держав. Найбільші організаційні досягнення у побудові держав на зразок Небесного Царства припадали саме на цей період історії. Архітектура, що носила у собі прагнення підкреслити панування Христа віддзеркалювала Його прикмети, створюючи готичні святині, яким до сьогоднішнього часу в архітектурі немає рівних.

Коли суспільство організовувало своє життя навколо Бога, виникали університети та лікарні. Правдива моральність цілих суспільств зродила прекрасних святих. Ці часи пригадує папа Леон ХІІІ: «Були колись часи, коли філософія Євангелії керувала державами, коли Божа міць християнської мудрості пронизувала конституцію права, інституції, звичаї народів, всі верстви та справи держави; коли релігія встановлена Христом, займаючи належне місце в світі, отримувала всюди прихильність правителів та опіку влади, коли між священицьким та світським правлінням процвітала згода і доброзичлива співпраця. Такий стан речей приносив несподівані блаженні плоди для світського суспільства, пам'ять про які живе і буде жити: жодні нападки противників не в силі знищити всі ті історичні пам’ятки, які це підтверджують». Папа згадує, що колись християнська Європа, яка на першому місці ставила Божий закон, опанувала та принесла цивілізацію варварським народам, долаючи їхні забобони і приводячи їх до правди. Саме християнська Європа відбила військову експансію мусульман і очолила цивілізаційний поступ. Завдяки вірності Христу, Європа була колись в авангарді всіх культурних здобутків.

Царювання Христа через царювання Марії …

Не можна не згадати, що Ісус Христос Цар Всесвіту хоче панувати у світі не інакше, як через свою Пресвяту Матір Марію. Великий апостол Марії св. Людвіг Марія де Монтфорт писав про це : «Через Пресвяту Діву Марію прийшов на світ Ісус Христос і через Неї Він хоче у світі панувати» і далі «Пресвята Діва Марія не була до цього часу знана, що становить одну з причин того, що Христос не знаний належним чином. Якщо отже, що є безперечним, наступить пізнання Ісуса Христа і Його Царства, це виникне як логічний наслідок з пізнання та панування Пресвятої Богородиці, яка перший раз видала Христа на світ і також вчинить, що Він засяє другий раз». Немає, отже, іншої дороги до Царства Христа як через Марію і служіння Їй. Коли Марія панує у людських серцях, у такий спосіб досконало їх готує на прийняття єдиного Царя, тоді Він панує над ними, веде їх та благословляє: «Так само як Христос є Царем неба та землі, як на правах вродженої влади, так і на правах здобуття, так і Марія є Царицею неба та землі через благодать. Отже, Царство Ісуса Христа простягається, головним чином, у серці людини. Згідно зі словами Святого Писання : Царство Боже є в нас (Лк 17, 21), так само і царство пресвятої Діви знаходить свою оселю всередині людини, тобто в її душі».

Коли кожного дня повторюємо слова молитви «Отче наш … і просимо: нехай прийде Царство Твоє …» мусимо пам’ятати, що молячись, просимо про Його царювання над нами як у вічності, так і у цьому світі. Тільки Його Царство є гарантією правдивого миру і благословення для народів та держав, в яких у всіх справах Він повинен отримувати належну Йому честь і славу.

Св. Людвіг у зворушливих словах пише про це панування на цій землі: «Ах, коли ж надійде цей щасливий час (…) коли Пресвята Марія встановлена буде Господинею і Володаркою серць, щоб їх цілковито віддати владі свого Великого і Єдиного Ісуса? Коли душі будуть так дихати Марією, як тіло дихає повітрям? Предивні речі будуть відбуватися тоді у цьому юдолі, коли Святий Дух, знаходячи в душах віддзеркалення своєї улюбленої Нареченої, поспішатиме наповнити їх повнотою своїх дарів, особливо даром мудрості, щоб чинити чуда благодаті. Дорогий брате, коли настане цей щасливий час, цей вік Марії, коли чисельні душі вибрані і випрошені Марією у Всевишнього, втратять власний образ у прірві Її Серця, стануть живими портретами Марії, щоб любити і шанувати Ісуса Христа? Цей час настане тоді, коли пізнають і практикуватимуть молебень, який нині проголошую: «Щоб прийшло Царство Твоє, Господи, нехай прийде Царство Марії.»

Опрацював: Славомір Скіба

Джерело: www.PiotrSkarga.pl